dem_2011 (dem_2011) wrote,
dem_2011
dem_2011

Записки режиссера. Я – Богдан Ступка!

Анатолий Борсюк
режиссер, тележурналист
           
Записки режиссера. Я – Богдан Ступка!

Помер Богдан Ступка… Навіть не знаю, що на це сказати… Та і чи треба...

00d1c40a1383   

Фото: day.kiev.ua

– Я трошки вищий зростом за Роберта де Ніро, а він багатший за мене в мільйон разів. В Польщі мене називають польським актором, в Росії – російським, хоча я завжди кажу, що я український актор. Французькі продюсери порівнювали мене з Жаном Габеном. Воно приємно, але я таки не Жан Габен, і не Де Ніро, і не Аль Пачіно. Я – Богдан Ступка!

– Це правда!..

– Колись я був дуже такий!.. (Стискає кулак). Коли я був молодий, я був максималіст. Я конфліктуючий страшенно був чоловік в театрі. Мммм!.. (Грає бровами). Тільки що – як то кажуть, стій і падай. Зразу!.. Дуже конфліктуючий був чоловік! Справедливість, і так дальше, і тому подібне. Ну, от. Але була практика життя. І на моїй дорозі зустрічалися дуже цікаві люди, і я в них вчився. Вони самі про це не знають. Я просто за ними спостерігав, як вони себе поводять, і так далі, і я навчився... (дуже тихо) ...прощати. 

Батько мій в опері співав, я виріс в театрі, в оперному театрі. І з дитинства дуже любив перевдягатися. Мама нервувалася: «Ти такий манірний, що з тебе буде?». З семи років я ходив за куліси, я слухав фантастичні опери!.. А які композитори, а яке лібрето, яка драматургія! Ви візьміть одного Верді: «Бал-маскарад», «Травіата», «Ріґолєтто»...

– «Аїда!..»

– ... «Аїда!» Це ж драматургія!.. Це ж музика!.. «Євґєній Онєґін» Чайковського!.. «Лебедине озеро!..» Потім, наші композитори – Микола Аркас, «Катерина!..» Вона ніде не йде. А у Львові вона йшла! Львівська опера мала якусь таку магію, що вона відкривала нові опери. І я щодня – щодня! – в батька, де хор співав, сидів.

Я приходив додому, починав співати, слуху в мене такого не було. Я різними голосам, молодий хлопчик, співав – і сопрано, і колоратура, і басом, і тенором, і героїчним... І коли один залишався вдома, я страшенно любив співати!.. Але мені треба було по нотах співати, тому що вже композитор є, вже ноти написані, а мені треба було тільки в них попасти! А для мене це було як «прокрустове ложе». Я думав: «Чого це я повинен так співати? Є мелодія – а я сам!». (Наспівує) «Ти поки-инув рідний край...». (Сміється). Арія Жермона. Розумієте. І батькам сусіди казали: «Слухайте, скажіть своєму синові щоб він не вив. Вас немає, ви на роботі, і щоб він не вив!». І тоді я поступав, невдало, в політехнічний інститут на хімію – Хрущов кинув клич «Хімія вирішує все!». (Тихо). А я хотів в театр... А тут у Львові не було ніякого вузу, треба було їхати до Києва. Батьки не хотіли, мати казала: «Я вже маю одного артиста. Досить!». І я не поїхав.

Потім я познайомився з астрономічною обсерваторією. Я був лаборант – вичислював по змінних зірках. Там був такий професор Іґенсон – дуже розумній чоловік, який казав: «Я з тебе зроблю ... астрОнома». А я все сприймав, бо ж виріс в оперному театрі, я все це сприймав, знаєте, так, з точки зору театру. Пам’ятаю, «Циганський барон», коли там судді йдуть в тих перуках, вони беруть ці талмуди, значить, закони. І щоб відкрити сторінку, вони… (голосно дмухає на долоні, розкриті книжечкою) «Ф-ф-у-у-у!..». І там, такий порох та пилюка піднімається! В обсерваторії ще був такий доцент Капко. Ну, всі люди талановиті, розумні. А каталоги стояли наверху. І от вони приходили в таких халатах (проводить руками по боках), такі засмальцьовані ці халати були. Капко окуляри наверх брав (зображує): «Де ж цей атлас по зорях?». І ці книги там років десять лежали, тим порохом припали. Я це сприймав, думаю: «О, „Циганський барон!”» О, ага! Мені все це було...

– Знайомо!

– Да! І ще такий один дуже курйозний випадок. Був якийсь симпозіум астрОномів. Це астрономічна обсерваторія при Львівському університеті була, на вулиці Ломоносова. Там 4-та школа, де я вчився. І приїхав президент Академії наук Радянського Союзу Амбарцумян. Нас одягнули в чудесні халатики, ми всі сіли. Ми сидимо і тут поруч – Амбарцумян. А я тоді був думаю: «Чим вони тут займаються? Їм гроші платять, але нічим же не займаються! Що вони можуть там уже
знайти? Уже все знайдено!».

00d1d0606f16

Фото: ruskino.ru

Я набрався нахальства, встав і питаюся Амбарцумяна! Питаюся, для чого, кому це потрібно, ці астрономічні обсерваторії і так дальше? Він так усміхнувся і сказав: «Молодой человек, вы знаете, чем отличается свинья от человека? Что человек иногда поднимает голову и смотрит на звёзды!». (Піднімає палець і всміхається).

– Оце розумна людина!..

– От так от!..

– Ну, добре, Богдане Сильвестровичу. Давайте-но тепер перейдемо до театру. От як ви думаєте, що таке «національний
театр?» І чи існує він в Україні? Бо ви ж граєте у себе і Чехова, і Шекспіра, і Шолом-Алейхема. Вони ж не є українськими драматургами.


– О-о!.. Це прекрасно, що ми граємо!..

– А хіба ж можна назвати це українським національним театром?

– Так, можна! Це можна так назвати, тому що, я вважаю, національний театр – це той театр, де вся краща драматургія світу, всіх народів, які є, і вона повинна бути на українській сцені. Як «Комеді Франсез». Хоча це є будинок Мольєра, вони ж і інші п’єси ставили! Як «Стредфорд-на-Евоні» – шекспірівський – вони поставили всі п’єси Шекспіра, але ж вони ставлять і
світовий репертуар. Незалежно, так би мовити, від кольору тіла і належності до якоїсь нації. Я думаю, чим більший світ буде на цій сцені театру Франка, тим більше він буде національним.

Правда, в мене є така ідея: я би зробив театр української класики. Зробив би такий театр. І це був би супер!..

Ну, існує же японський театр «Но». Елітарний театр XVI-го століття. Там прекрасні костюми. І вони об’їздили весь світ. І показали фолк японський.

Всі жіночі ролі грають мужчини. Прекрасний костюм, віяло… (Зображує величного актора і його швидкі рухи віялом) …і п’ятнадцять хвилин він там повертається. І що він там знайшов?.. А там риба лежить. Ну, примітивні сюжети!.. Два такі барабани, які б’ються збоку. Сідають троє японців, ноги, як кажуть, по-турецьки – як японці там сідають на циновку, – і починають бити в цей барабан. І супроводжує от така музика: (низьким голосом) «М-м-мльом-м-мльом-м-мльом-м-мльом!»… А цей повертається… (Знов зображає актора з віялом). Повертається... Повертається... А це була не проста риба, а форель... А тут багатій. Ну, і він страшенно переживає, цей багатій, що це є форель, а той знайшов цю рибу і з’їсть її «как селёдку». От в цьому у них вся проблема, вся проблема!.. І вони їздять по цілому світі! Я це в Австралії бачив. Театр «Но».

00d1e3a51260

Фото: glavred.info

А не можна було б тут зробити класиків українських? (Неголосно, але дуже натхненно). Шикарні костюми… Старицького,
Кропивницького… Кращі сили, оркестр, балет!.. Фолк!.. Модерн по фолку робити!.. Я думаю, це можна було б об’їздити теж весь світ.

– Дай-то Боже...

– «За пустяком дело».

– Гроші.

– «Нужон денежнОй капитал. А человек без денежнОго капитала – это всё равно, что сапожник без колодки». (Сміється). Так казав в «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Гордій Поваренко!

– А де ж їх взяти? У людей зараз грошей нема.

(Підпирає долонею щоку). Людина повинна працювати. В Америці, якщо ти працюєш, тебе поважають. Не має значення, якою роботою ти займаєшся. А у нас? Ви пам’ятаєте, що було: «Не будеш вчитися – будеш працювати в колгоспі!».

 – Чи на заводі.

– «Чи на заводі будеш працювати!». Це ж як покара була! Це ж не зараз сталося? Чи що, вчора сталося? Чи п’ять років, чи сім років тому? Це ж генетично воно все в нас – код іде генетичний. «А так, ти будеш в місті працювати!». Що таке село? Будеш коням хвости крутити. Так? Таке було відношення? А хто хоче працювати?.. На райкомі партії було написано: «Хто у нас не працює – той не їсть». «У нас»!.. Ну, так?! Чи ні?..

Ти приходив в гастроном – і що було на вітрині? Нічого! Ти мусив знайти зв’язок, познайомитися з директором, з продавщицею, вона тобі моргає, і так дальше, і тому подібне.

Колись при Совецьком Союзі я, пам’ятаю, приїхав до Львова: в матері був день народження. Ну, і пішов до своїх друзів. М’ясники. Біля універмагу – гастроном.

00d1ed8e496c

Фото: primastyle.ru

Заходжу з центрального входу – шаром покати!.. Нічого нема. А він стоїть спиною, в білому халаті, і щось там, якась тюлька там, щось там таке, значить, якісь кості там висять, і так дальше. Я кажу: «Карбонат є?». Він, спиною: «Нема!». А я з батьком прийшов. І кажу: «Ікра є?». «Нема-а!!! Що дурниці говорите?!». І спиною дальше. Кажу: «А сервелат?». (Кричить). «Ну, я ж вам сказ...». Повертається: «Ах, то ти, Богдане! Для тебе все є – заходь з „чорного” ходу, заходь». (Тихо й ніжно).  «Заходь...».

Ми зайшли. Тут такий зруб, де рубають м’ясо, тут – пляшка горілки, «взрослая» – 0,75 була, називалась «взрослая». І так дальше. «Напиши, що тобі потрібно, скільки...». А батько мій завжди, все своє життя в чергах простояв. Ну, простояв в чергах!.. Мати завжди з ним сварилася: «Який ти, який ти непрідприїмчивий!». Він каже: «Люди стоять –я стою. А як же інакше? Я маю гроші – я повинен купити. Що це я повинен кланятися? Уніжатися перед кимсь?..».

Ну, і тут ми випиваєм, а мій батько так стоїть і каже: «О-о-о, тепер я зрозумів, що таке буржуазна Польща, і що зробила радянська влада. За буржуазної Польщі всі пани заходили з центрального входу, а вся чернь заходила з „чорного” – за об’їдками... А тут тепер поміняли: народ, чернь заходить з центрального входу – нема нічого, а пани заходять з „чорного” – і там все є...». Так?..

– На жаль…

(Неголосно і замислено).Так-то воно, так. Але ж і не в тому радість, щоб все мати. Бо Сковорода писав, що людина може обійтися мінімумом. Все з собою не забереш, людина народжується для того, щоб померти. Все не забереш. Є якісь інші... (коротко розсміявся) цікаві речі в цьому житті. Весь час ти щось пізнаєш в цьому світі...

– Це як Маяковський писав, що – «Много ли человеку нужно – небольшие штаны и кое-что из хлеба».

– Ну, це така справа. Розумієте, це вже ідеологія була от така от – комуністична ідеологія. Але Сковорода вчив чомусь зовсім інакшому. Він говорив про внутрішній світ:

«Проживи хоть триста лет , проживи хоть целый свет,
Что тебе то помогает,
Если сердце внутрь рыдает?
Когда ты невесёл, то всё – ты мертв и гол».
(Помовчав).

«Завоюй земный весь шар, будь народам многим царь,
Что тебе то помогает,
Аще внутрь душа рыдает?
Когда ты невесёл, то всё – ты мертв и гол».
(Усміхається і схиляє голову).

Ось так… Прощай, друже Богдане… Прощай...

Источник

Tags: Анатолий Борсюк, Богдан Ступка
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments